11 лютого 2020 року – календар з повчанням

Нині Апостол указав нам на “людину, сокровенну серцем”, як предмет найретельніших турбот та опікувань наших. Нею нам слід благоприкрасити і себе. Що ж це за людина, потаємного серця? Та людина, яка у серці уявляється, коли у ньому зберуться всі добрі налаштування та почуття. Переглянь же ці налаштування та почуття і побачиш лик сокровенної у серці людини. Ось ці налаштування! “Від Божественної сили Його даровано нам все потрібне для житті та благочестя” і від себе “прикладаючи усіх зусиль”, пише Св. Петро, “покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті розсудливість, у розсудливості стримання, у стриманні терпіння, у терпінні благочестя, у благочесті братолюбство, у братолюбстві любов” (2 Пет. 1, 5-7). Подібно цьому перераховує внутрішні добрі налаштування серця християнського і Св. Павло: “Плід же духу: любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, стримання” (Гал. 5, 22-23). І ще: “Зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння… А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалості, і нехай мир Божий панує у ваших серцях” (Кол. 3, 12-15). Склади зі всіх цих чеснот, як з частин, одне тіло духовне, – і будеш мати лик людини з сокровенним серцем.

“День же Господній прибуде, як злодій вночі”. Злодій вночі підкрадається, коли його не чекають. Так і день Господній прийде, коли його не чекають. Але коли не чекають Грядущого, то і не готуються до стрітення Його. Щоб ми не допустили такої помилки, Господь і заповідав: “Пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш” (Мф. 24, 42). Між тим, що ми робимо? Чи пильнуємо? Чи чекаємо? – Треба зізнатися, ні. Смерті ще чекає хтось, а дня Господнього – навряд чи хто. І ніби мають рацію. Отці та праотці наші чекали, і не прийшов день. Як не бачимо нічого, то чому би треба було подумати, що він прийде у наші дні; то і не думаємо; не думаємо, і не чекаємо. Що дивного, якщо за такого нашого налаштування день Господній спаде на нас, як злодій. Ми схожі будемо на мешканців міста, відвідати яких обіцяв начальник губернії, нині – завтра. Чекали вони його годину, чекали другу, чекали день і потім сказали: не буде, і розійшлися додому. Але тільки розійшлися та стали відпочивати – він тут і є. Те ж і з нами буде: чи чекаємо, не чекаємо, день Господній прийде і прихід буде без попередження. Бо Господь сказав: “Небо і земля пройдуть, але слова Мої не пройдуть“. Та хіба не краще чекати, щоб не застали нас зненацька? Бо ж це не пройде нам даром.

“Якщо хто вам скаже: ось, тут Христос, або: ось там – не вірте“. Христос Господь, Спаситель наш, влаштувавши на землі Св. Церкву, благоволив перебувати у ній, як глава її, оживитель її та правитель. Тут Христос, у Православній нашій Церкві, і в іншій якій-небудь немає Його. І не шукай, не знайдеш. Тому, якщо хто з неправославного збіговиська прийде до тебе і стане переконувати: у нас Христос, не вір. Якщо почуєш від кого: у нас апостольська спільнота, і в нас Христос, не вір. Апостолами заснована Церква перебуває на землі; це Православна Церква. І тут Христос. А та, що вчора утворена, спільнота не може бути апостольською, бо у ній немає Христа. Якщо когось почуєш, що говорить: у мені говорить Христос, а між тим він Церкви цурається, пастирів її знати не хоче та таїнствами не освячується – не вір йому: у ньому не Христос, а іншій дух, який присвоює собі ім’я Христа, щоб відволікати від Христа Господа і від Св. Церкви Його. І нікому не вір, хто буде тебе переконувати у чомусь, що чуже Церкві. Усіх таких визнавай знаряддями брехливих проповідників.