| Cедмиця 23 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
|
Прмц. Анастасії Римлянині (III). Прп. Аврамія затворника та блж. Марії, племінниці його (близько 360). Мчч. Клавдія, Астерія, Неона та Феоніли (285). Прп. Анни (826). Прп. Аврамія, архім. Ростовського (1073–1077). Прп. Аврамія, затворника Печерського, в Ближніх печерах (XII–XIII). Сщмч. Миколая Пробатова пресвітера і з ним мчч. Косми, Віктора Краснова, Наума, Филипа, Іоанна, Павла, Андрія, Павла, Василія, Олексія, Іоанна і мц. Агафії (1918); сщмч. Іоанна Рудинського пресвітера (1930); сщмч. Євгенія Івашка пресвітера (1937); мц. Анастасії Лебедєвої (після 1937); сщмч. Леоніда Муравйова пресвітера (1941). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 1Сол. 1:6-10 (зач. 263).; Прп.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Євангеліє.: Лк. 11:34-41 (зач. 60).; Прп.: Мф. 11:27-30 (зач. 43). |
Свт. Феофан Затворник — думки на кожен день:
“Світильник для тіла є око” (Лк. 11:34); а світильник душі — розум. Як за неушкодженого ока тілесного все навколо нас у зовнішньому побуті нашому видно для нас і ми знаємо, як і куди йти й що робити, так за здорового розуму видно буває для нас все у внутрішньому побуті нашому, у нашому ставленні до Бога й ближніх і в тому, як треба нам тримати самих себе. Розум, вищий бік душі, поєднує відчуття Божества, вимоги совісті та сподівання кращого, порівняно з усім, чим ми володіємо і що ми знаємо.
Коли розум здоровий, у душі панує страх Божий, сумлінність і незв’язаність нічим зовнішнім, а коли він нездоровий – Бог забутий, совість шкутильгає на обидві ноги, а душа вся погрязає у видимому й наявному. В останньому випадку в людини темна ніч: поняття сплутані, у справах безлад, у серці безвідрадна туга. Штовхають її дотичні обставини, і вона тягнеться слідом за ними, як тріска за течією струмка. Не знає людина, що до цього часу зроблено, що вона тепер і чим скінчиться шлях її. Навпаки, у кого розум здоровий, той, боячись Бога, веде справи свої з обачністю, слухає одного закону совісті, що дає одноманітний лад усьому життю його, і не занурюється в чуттєве, окрилений сподіванням майбутнього всеблаженства. Від цього в нього погляд на весь плин життя, з усіма його обставинами, ясний, і для нього “світле все так, ніби світильник сяйвом освітлював тебе” (Лк. 11:36).
