Cедмиця 3 після П’ятидесятниці. | Петрів піст. |
Прп. Сампсона странноприїмця (близько 530). Прав. Іоанни мироносиці (I). Прп. Севіра пресвітера (VI). Прп. Георгія Іверського, Святогорця (1065) (Груз.). Прп. Мартина Туровського (1150). Прп. Серапіона Кожеєзерського (1611). Сщмч. Григорія Нікольського пресвітера (1918); сщмчч. Олександра Сидорова і Володимира Сергєєва пресвітерів (1918); сщмч. Петра Остроумова пресвітера (1939). Знайдення мощей прп. Амвросія Оптинського (1998). |
Євангельські читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“А хто витерпить до кінця, той спасеться” (Мф.10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця, і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.
По-перше, віру святу бережи, і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.
По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам’ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.
По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.
По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності, і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.
По-п’яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи, – все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.
По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха – усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.
По-сьоме, найбільше молись, і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.
“Нехай будуть стегна ваші підперезані, а світильники палаючі” (Лк.12:35). Треба бути готовим на всякий час: не знати коли прийде Господь або для останнього суду, або для взяття тебе звідси, що для тебе все одно. Смерть усе вирішує; за нею підсумок життя; і що здобудеш, тим і задовольняйся всю вічність. Добре здобув – блага доля твоя; зле – зла. Це так вірно, як вірно те, що ти існуєш. І вирішитися все це може в цю саму хвилину, – ось у цю саму, в яку ти читаєш ці рядки, і потім – усьому кінець: накладеться печать на твоє буття, якої ніхто вже зняти не зможе. Є про що подумати!.. Але надивуватися не можна, як мало про це думають. Що за загадка діється над нами! Усі ми знаємо, що ось-ось смерть, що уникнути її не можна, а тим часом зовсім майже ніхто про неї не думає; а вона прийде раптово і схопить. І то ще… коли навіть схоплює смертна хвороба, все не думається, що кінець прийшов. Нехай вирішать це психологи з наукового боку; з морального ж не можна не бачити тут незрозумілого самообману, чужого тільки тим, хто уважно ставиться до себе.
“Ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями!
Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї – душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей.
Подивіться на тварин: не об’їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.