Вівторок, післяобідня пора… Телефоную до отця Юрія, щоб запропонувати інтерв’ю, домовитися про зустріч. Здавалося б, така звична уже річ, натомість – у телефонній слухавці батюшка відповідає, що з журналістами спілкуватися не планує, й розповідати про себе – нічого не хоче, адже усі свої добрі справи – це не для показу людям, це лише малесенька частинка допомоги задля спільної української перемоги.
Утім, до вечора батюшка обіцяє подумати та дати точну відповідь, адже нині він – вкотре у дорозі. Повертається зі Сходу, завезли захисникам автомобіль та зібрану небайдужими волинянами допомогу. Зранку наступного дня отець Юрій надіслав повідомлення, що згідний на зустріч, не для себе, а щоб закликати інших не забувати про війну, адже вона триває.
«Українські захисники пішли у наступ, тож їм зараз, не менше як з початку повномасштабного вторгнення, потрібна наша згуртованість, підтримка та допомога», – пояснив він.
Отець Юрій Зарафутдінов – клірик Волинської єпархії Української Православної Церкви, настоятель Свято-Іллінського храму села Борочиче Горохівського благочиння, тривалий час активний волонтер та військовий капелан.
З перших днів війни на своїй парафії батюшка організував збір допомоги для військових та внутрішно-переселених осіб, кільканадцять разів їздив за благодійною допомогою у Польщу, не злічити й того, скільки разів батюшка з іншими священнослужителями єпархії та небайдужими волинянами відправлявся на Схід, завозив транспортні засоби військовим, продукти харчування, речі, військову амуніцію.
Історія волонтерства
Активно волонтерити православні села Борочиче розпочали ще у 2014 році. Війна на Луганщині та Донеччині, анексія Криму – тоді кожна хата у селі, кожна родина намагалася зібрати та принести посильну допомогу для наших військових. До того ж, чимало воїнів з цього села вже у ті роки стали на захист України.
«Перші жертви під Волновахою, жахливі події Іловайського котла – все це дуже сколихнуло нашу громаду, змусило не стояти осторонь, допомагати нашим волонтерам. Так, за один день, пригадую, ми зібрали лише у селі близько 12 тонн допомоги», – ділиться отець Юрій Зарафутдінов та додає, що такими були лише перші кроки доброї справи.
Згодом батюшка зі своїми вірянами вирішили, що можуть і власними силами щось організовувати, не чекаючи, коли про це попросять.
Перша поїздка поїздка волинських священників на Схід була ще восени 2014 року. Отець Миколай Черняк, у минулому благочинний Мар’янівського округу, отець Олексій Дзіндзя, настоятель Різдво-Богородичного храму села Холонів та отець Юрій Зарафутдінов зібрали машину допомоги та завезли її військовим на передову.
Восени того ж року у полон до окупантів потрапив житель села Борочиче старший сержант 24-ої Яворівської бригади Валерій Холонівець. Тоді отець Юрій разом із отцем Миколаєм Ковальчуком з села Несвіч їздили на Луганщину просити про звільнення волинянина. На щастя, тоді ж священники і повернули Валерія Холонівця додому.
Після цього Свято-Іллінська православна громада села Борочиче продовжувала волонтерити, передавати «гостинці» військовим, збирати посильну допомогу для їх потреб. Так тривало до 2016 року. Відтоді віряни разом зі своїм настоятелем значну частину своєї уваги приділили храму. Працювали над оздобленням, облагороджували навколишню територію. Сьогодні Свято-Іллінську церкву у с. Борочиче чимало хто називає справжнім собором сільського рівня.
«Насправді, за багато років на цій парафії власними силами громаді вдалося зробити чимало. Коли я прийшов, храм будувався, були лише поштукатурені стіни та стояв іконостас. Нині нам вдалося зробити дуже багато», – ділиться отець Юрій Зарафутдінов.
Життя після 24 лютого
Про повномасшабну війну отець Юрій дізнався у дорозі, адже зізнається, щоб забезпечити свою сім’ю, у якій зростає троє діток, займався транспортними перевезеннями. Ось і о 5-ій ранку 24 лютого був у дорозі. Зателефонувала знайома, яка і повідомила цю страшну звістку. Дорогою додому священник одразу повідомив вірян про збір у храмі для молитви про припинення війни.
«Перший, другий, третій день ми молилися і вдома, і в церкві. Опісля потрібно було починати ще щось робити. Тож, оскільки ми, священники, зброї до рук взяти не можемо, вирішили організуватися та збирати допомогу», – пригадує клірик Волинської єпархії УПЦ.
Спілкуючись із волонтерами, духовенство дізналося, що є необхідність у поїздках до сусідньої Польщі, де на той час збирали чимало допомоги для українців. Не було кому лише її привезти в Україну.
Тож, отримавши відповідні дозволи від Волинської обласної військової адміністрації, отець Юрій разом із отцем Олексієм Дзіндзею вирушили у дорогу. Скільки було усіх поїздок до Польщі, нині важко порахувати. Близько двох десятків – це точно, наголошує мій співрозмовник, а якщо точно – то цим питанням ніхто ніколи й не цікавився, адже який у тому сенс.
«Перші поїздки були дуже важкими в тому плані, що ми не знали, куди їхати, шукали різні місця, збирали допомогу по крупинках, щоб завантажити усю машину. Згодом уже в Хелмі познайомилися із благодійною організацією, яка завантажувала наш бус повністю сама. Там поляки дуже дивувалися, що приїхали саме священники. Спершу давали їжу і речі, коли ж почалися наші поїздки на Схід, почали давати ліжка для солдатів, бронежилети та інші речі, які стосувалися армії», – ділиться отець Юрій.
Про поїздки на Схід батюшка каже: жодного разу не було страшно. Знав, що потрібно, «бо хто як не ми». На щастя, у ту пору Бог посилав хороших людей, які не шкодували власних машин – великих вантажних бусів, давали на користування, заправляли пальним.
Серед них сьогодні клірик Волинської єпархії дуже вдячний за таку надану допомогу Олегу Леонідовичу Бартошуку, Аллі Миколаївні Костючко, протоієрею Олександру Горевичу – саме їх участь та допомога забезпечила можливими чимало поїздок закордон та на Схід. Окрему особливу вдячність отець Юрій висловлює і Волинському управлінню лісового та мисливського господарства. Управління придбало закордоном авто, яким теж тривалий час користувався священник.
«Якби не участь усіх цих небайдужих людей, усі перші наші волонтерські поїздки були би просто неможливими», – наголошує отець Юрій Зарафутдінов.
Далі була майже двохмісячна «перерва». Через проблеми з транспортом, певні сімейними та духовними питаннями, які в часі сьогодення турбували священника та сімейні питаннями настоятель Свято-Іллінської парафії села Борочиче не мав змоги їздити на Схід. Утім каже: фізично сам не їздив, водночас постійно був «на телефоні». Кому що допомогти, підказати, порадити – відкликався на прохання усіх.
Розставився усі крапки над «і», батюшка ожив, знайшов підтримку у рідних, а в собі бажання надалі допомагати, чим може, далі. Так, організувалися навколо спільної справи заради блага, миру і благополуччя в Україні.
Про поїздки на Схід
Відновивши сили, відновилися і поїздки на Схід. Окрім гуманітарної допомоги, спільно зі священниками Горохівського благочиння почали доставляти на передову автомобілі для військових 24-ої Яворівської бригади.
Рідні захисників чи військова частина знаходить авто, а волинські священники ладнають його, облаштовують для перебування на війні, фарбують – в організації всього цього особливо допомагає архімандрит Онуфрій (Куц), настоятель храму на честь великомучениці Параскеви П’ятниці села Ратнів. Отець Онуфрій знаходить авто, майстрів, щоб його «підлатати», а священники вже доставляють до точки призначення. Щоразу передаючи і всіляку іншу допомогу – їжу, продукти, речі, зібрану парафіянами храмів УПЦ на Горохівщині.
За кілька місяців таких поїздок священники побували у Сєвєродонецьку, Сіверську, біля Рубіжного, в Лисичанську, Гірському, Бахмуті, Слов’янську та деяких інших містах, добре відомих усім українцям, на жаль, за різних трагічих оставин цієї війни.
Не раз довелося і бути за крок від смерті, але коли ти з Богом, наголошують, не страшно нічого.
«Перше «бойове» хрещення, коли довелося побачити війну на власні очі, було неподалік Гірського. Хлопці запропонували пообідати у них, ми розговорилися. Теж, до речі, приємно дивувалися, що священники і не бояться їздити на Схід. Я пояснював, що на приходах немає служб щодня, а між богослужіннями священник має час робити щось потрібне і корисним людям. Оскільки ж зараз війна, то про яку іншу роботу має бути мова. І ось ми вийшли вже на вулиці, як чути свисти. Хлопці відразу розбіглися і мені кричали ховатися. Тоді за 40-50 метрів від нас розірвався снаряд. Пізніше мені пояснили: врятувало нас усіх те, що міни були невеликого масштабу», – ділиться отець Юрій.
Іншого разу священник зі своїми напарником потрапили під обстріл у Лисичанську. Небезпека застала їх у самому бомбосховищі, коли осколок, розміром з півголови, пролетів за 20 сантиментрів від напарника. Могло статися непоправне.
І таких випадків було не один, і навіть не два. Щоразу, повертаючись зі Сходу, священник щиро дякує за збережене життя і свою родину, які моляться, підтримують і дуже чекають.
А військові вже дали нашому священнику позивний «Медоїд» – за те, що такий же, як тваринка, не боїться нічого.
«Знаєте, сьогодні, коли наша країна переживає такі складні часи, так хочеться єднання, хочеться миру і спокою, хочеться, щоб не казали «ваша-наша» церква. Утім, на жаль, багато людей, які називають себе «патріотами», налаштовані зовсім не патріотично. Щоб ти не робив, чим би не допоміг, все одно бачать у тобі ворога, зрадника, думають, що хочеш слави і користі для себе», – каже отець Юрій та пояснює, що саме тому і був спершу проти інтерв’ю.
«Але ми це не робимо для того, щоб комусь щось доказати. Ми це робимо, бо так нас вчить наша Церква та Христос, Який сказав: «Усе, що ви зробите ближньому свому, те і зробите Мені». Тож якщо робота наших вірних, нашої єпархії, нашої Церкви може послужити хоч одній людині у приклад, то про це треба говорити і це треба робити», – підсумовує клірик Волинської єпархії, настоятель Свято-Іллінського храму села Борочиче протоієрей Юрій Зарафутдінов.
А коли, як не зараз, усім об’єднати свої зусилля. Наші захисники пішли у наступ, відвойовують захоплені території. І, найменше, чим ми можемо бути корисними, – це наша підтримка та спільні старання до добрих справ, а милість Божа обов’язково нам у цьому допоможе.
Зазначимо, доки готувався матеріал до другу, отець Юрій разом зі священниками єпархії відвідали вже і звільнені ЗСУ території. Слава Богу за все!
Любов Максимчук
