Що таке справжня краса і свобода? Як пережити сучасні спокуси й залишатися стійкими у вірі? Чому люди йдуть у розкол? Чи усе добро, що ми робимо ближнім, — добро? Як навчитися смиренню?
Напередодні дня Ангела Предстоятеля Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю «Церковній православній газеті» Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
— Ваше Блаженство, у своїх проповідях Ви часто говорите про красу людини. Що Ви маєте на увазі, про яку красу йдеться?
— Усе, що Бог творить, причетно до краси Божої. Також була красива й первозданна людина, створена за образом і подобою Божою. Після гріхопадіння людина втратила подобу Божу – ту красу, якою наділив Бог людину. Для того щоб повернути собі цю первозданну красу, людина має очистити свої душу й тіло, знову сподобитися честі бути чистим творінням, яке подібне до нашого Творця. Й Іісус наш Спаситель прийшов на землю саме для того, щоб дати нам можливість побачити красу Божественної природи та красу і силу людської природи. Він знищив перешкоду, що стояла між Богом і людьми, — гріх. Іісус зробив людину доступною для дії Святого Духа Утішителя.
— Ваше Блаженство, для чого потрібні людині випробування, спокуси?
— Будь-яке випробування, навіть найнезначніше, – це запитання: «Ти вірний Христу чи не вірний, любиш Христа чи щось інше?». Саме тому всі спокуси важливі для нашої душі, тому що на них ми маємо відповісти: «Так, я вірний Богові, я хочу служити Богу, я хочу жити з Богом».
Долаючи випробування, людина дізнається, яка вона насправді та на що здатна. Живучи в благополуччі, вона може навіть не знати, що в неї всередині — вона ніби перебуває у сплячці. Але коли людина гідно переживає скорботи, хвороби, то іноді сама дивується добрим талантам і силам, які в ній відкриваються.
— У сучасному світі християнин зустрічає щокроку різні спокуси. Як встояти йому у вірі та вірності Богу?
— Суть випробувань, яких ми зазнаємо в сучасному світі, — це спроба відвернути християн від Православної віри. Сучасний світ прагне нового формату, де не відведено місце для православних християн. І ми, православні християни, боремося за те, щоб у новому світовому форматі знайти собі місце. Однак не можна за це місце платити чистотою своєї віри, це буде неправильно й неспасенно. Якщо людина зрадить вірності Христу, то може для себе знайти багато, але втратити головне — вічне спасіння. Тому що в Царство Небесне не входять у брудному одязі, а брехня — це бруд. Людина може не обіймати високі посади, не бути вченим, а простим селянином або робітником, але духовний одяг у неї має бути скромним та чистим, тобто не заплямований брехнею. Оцей чистий одяг для душі християнин знаходить через життя згідно з правилами чистої, неушкодженої Православної віри.
— Сьогодні багато говорять про свободу. Що означає свобода для християнина?
– Вільна та людина, котра не грішить. Якщо я схильний до гріха і до пороків, то, хоча і вважаю себе вільним, насправді я – раб гріха. Ми повинні свято берегти чистоту Православної віри й не міняти її ні на що — ні на багатство, ні на обіцяні свободи. Вона веде нас до справжньої свободи.
— Багато хто говорить про благодійність, допомогу нужденним. Як правильно робити добро ближнім?
— Добрі справи треба робити так, як їх заповідає нам робити Господь наш Іісус Христос: нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя (Мф. 6: 3). Сьогодні ж заведено чинити так: ще не зробив нічого, а вже «пропіарився», розповів про це всім.
Добрі справи треба робити, приховуючи їх від інших. Таємний подвиг має здійснювати кожен християнин, кожен священник, кожен чернець, тому що в цьому подвигу людина стає такою, якою її хоче бачити Господь Бог.
І добро ми повинні творити навіть тим, хто нас ненавидить та ображає. Ми маємо любити своїх ворогів — тоді ми будемо дітьми Божими, і благодать Божа спочиватиме на нас і зміцнюватиме нас.
— Чому люди піддаються спокусам та йдуть у розкол?
— Головна причина, через яку люди ухиляються в розкол, — це пристрасті, амбіції, насамперед пристрасть гордості, яку лікують тільки смиренням.
— Деякі йдуть у розкол через політичні мотиви або виходячи з національних переваг… У чому причина нестійкості таких християн?
— Причина — слабкість віри таких людей. Людина, яка не тверда у вірі, не стійка на шляхах своїх. Вона часто сходить із вузького спасительного шляху та стає на широкий шлях гріха, який веде в погибель.
Бог хоче, щоб ми були принципові у своїй вірі. Щоб ми не були розмиті, як політики: сьогодні в одній партії, завтра — в другій, післязавтра — в третій, потім — у жодній. Ми маємо одну «партію» (образно кажучи) — Церкву Христову, Святу Православну Церкву. І треба бути принциповими та берегти ту чистоту віри, яку Господь нам передав через святих Апостолів, через святих отців, через наших блаженних предків.
— Що таке смирення, чим характеризується смиренна людина?
— Про смирення багато сказано. Смирення — це коли людина пам’ятає про те, що вона є творінням Божим, а Бог — її Творець. Що Господь створив її із землі або, точніше, з нічого (тому що землю створено з нічого).
Людина смиренна бачить себе найбільшою грішницею — це не є чимось надуманим або штучно створеним. Кожна людина — неповторна особистість. Ми схожі одне на одного багато в чому, але в кожному з нас є щось таке, чого немає ні в кого іншого. І грішимо ми теж неповторно. Ми ще є і неповторними грішниками. «Такого грішника, як я, більше немає» – смиренний це бачить. І він дійсно вважає себе найгрішнішим з усіх людей.
Смиренна людина, не довіряючи своїй волі та бажанням, в яких багато хиб і помилок, намагається себе повністю підпорядкувати волі Божій. Адже в Божій волі немає помилок, немає хиб — це воля досконалого Бога.
Ще є одна чудова властивість смиренної людини — вона усвідомлює себе частинкою всесвіту — маленькою частинкою величезного всесвіту, який створив Господь. Всесвіт впливає на нас, а людина впливає не всесвіт, на все творіння Боже. Ми взаємопов’язані. Тому людина вважає себе винною у своїх бідах. Вона ніколи не скаже: «За що Ти мені, Господи, це послав?» або «Я гідний кращої долі». Вона вважає себе винною в певній мірі навіть у тих бідах і неприємностях, які трапляються з іншими людьми в найрізноманітніших місцях земної кулі.
— Як виховувати в собі дух смирення?
— Для цього потрібно працювати над собою. Дух смирення сам по собі не приходить. Бог дав нам розум, вільну волю, силу волі, дав фізичні здібності та сили, щоб за допомогою цього ми набували, створювали в собі дух смирення. Розпочинати цей шлях потрібно із самодокору, а не із самовиправдання: «Ось, сусід сказав мені слово, воно на мене вплинуло, і я зробив те й те». Це неправильно. Завжди треба докоряти чи звинувачувати себе самого. Це буде неприємно спочатку, будуть внутрішні протести в людини, але людина має сказати собі: «Господи, я винен. У мене немає виправдання».
Потрібно час від часу собі докоряти: «Господи, я грішний, я занепалий, я маю безліч вад, я нічого доброго зробити не можу — Ти робиш добро!». Це шлях до набуття смирення.
— Однак іноді люди бояться бути смиренними, бояться, що інші будуть їх використовувати… Бояться смирення, тому що, розмірковуючи про свої гріхи, про свою негідність, можуть зневіритися. Як подолати ці страхи або застерегтися від них?
— Не треба боятися зазирнути всередину себе, навіть якщо душа вся у гріхах. Єдиний можливий шлях позбавлення від гріхів — покаяння. Воно можливе лише коли людина побачить свої гріхи та смиренно покається в них перед Богом і з допомогою Божою змінить своє життя. Ми іноді боїмося, що це буде для нас важко. Ми думали, що кращі за всіх, а коли ми стали думати, що ми гірші за всіх, то на нас нападає зневіра, відчай… Ні, коли людина себе правильно оцінює, то Бог любить таку людину та посилає їй розраду. Людина, вважаючи себе слабкою, немічною, зміцнюється Божественною силою, котра робить її, — здебільшого, для неї самої непомітно, — сильнішою за тих, які вважають себе найміцнішими, найрозумнішими та найсильнішими. Тому смирення не потрібно боятися, до нього себе потрібно привчати. Господь сказав нам: навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем (Мф. 11: 29). Господь був лагідним і смиренним серцем, але Яким Він був сильним! Він воскрешав мертвих, ходив по воді, годував декількома хлібами тисячі людей, зціляв усілякі хвороби. Така сила перебуває там, де є смирення.
— Ваше Блаженство, як уникнути самозвеличення, коли тебе хвалять інші люди?
— Ми у своєму житті іноді любимо похвалу. Якщо ми зробили добру справу, то хочемо, щоб хтось хоча б сказав: «Добре, молодець, який ти розумний, який ти добрий». Господь же навчає нас протилежого: якщо зробив добру справу, то після цього піди й принеси таємну молитву Богові та подякуй Йому за те, що Він сподобив тебе бути знаряддям в Його руках для звершення добра.
Якщо художник написав картину, то ніхто з нормальних людей не хвалитиме пензлик за те, що він добре написав картину. Усі хвалять художника. Так і ми, роблячи добру справу, маємо згадати, що є пензликом у руці Найвищого Художника – Бога.
Те, що Бог через нас зробив, намалював, – це не наша, а Божа заслуга. Звершуючи добро, ми маємо згадувати про це та казати собі: «Господи, я — знаряддя, а Ти — творець добра!».
— Що означає для людини «чиста, правильна віра»?
— Правильна віра — це правильний, євангельський вектор у житті, який вказує людині, куди треба йти. А людина, котра не має правильної віри, блукає навколо Бога, однак до Бога прийти не може. Їй здається, що вона йде до Бога, але Бога вона не досягне, вона не може стати сином Божим.
Правильна віра в Бога веде людину до Бога, а не до політичних чи інших переваг. І людина, пізнаючи Бога, переконується, що, дійсно, Бог — це Світла Істота, наповнена любов’ю, милосердям, це наше життя, краса нашого життя і зміст його.
Тому нам, православним християнам, необхідно бути вірними Богу і принциповими в питаннях віри, і йти тим шляхом, який окреслено у Святому Євангелії.
— Йти євангельським вузьким шляхом?
— Цей шлях називається вузьким, але він приємний, він не є гірким. Широкий шлях — шлях гріха. Там можна багато з боку в бік метатися, але там гіркота й порожнеча якась, внутрішня гіркота, смуток, безвихідь. На вузькому шляху Христових заповідей внутрішня радість і внутрішній мир – глибокий, далекий, але він там є.
— Що Ви порадите людині, яка піддалась на спокуси і потрапила в тенета диявола та не може звільнитися від них?
— Насамперед згадати про те, що після смерті кожна людина воскресне та отримає свій суд за вчинки. Якщо людина робила добро, то буде виправдана, якщо ж робила зло, то буде осуджена.
Пам’ятаючи про це, ми повинні намагатися під час свого життя відвертатися від зла й творити добро.
Це не так просто — треба робити зусилля над собою, тому що зло — як болото: воно втягує, засмоктує людину. Якщо вона потрапила туди, то їй треба докласти зусиль, щоб витягнути себе звідти.
Потрібно бачити підступність диявола: коли людина ще не згрішила, то ворог навіює людині, що гріх малозначущий: мовляв, нічого, що згрішив; потім покаєшся, і все буде добре — Бог приймає покаяння.
Але, коли людина згрішить, диявол починає вже іншу пісню співати: «Ой, що ти накоїв! Як же ти будеш говорити про це на сповіді, адже люди дізнаються про це, що це буде, яка ганьба!» — і починає людину відлякувати від покаяння.
Тому людина повинна мати сором, коли грішить, й бути «безсоромною», коли кається. Тобто, якщо вона йде грішити, то нехай соромиться гріха, а якщо вже згрішила – хай не соромиться зізнатися, хай іде до Бога та кається у своїх гріхах.
Людині, що впала в тенета диявола, необхідно принести Богу глибоке, щире покаяння у скоєних гріхах та озброїтися проти диявола постом і молитвою. Піст і молитва приводять людину в той стан, коли вона стає неприступною для ворога роду людського. Тільки за цієї умови людина зможе зберегти себе в духовній чистоті. А з чистотою приходить в душу і смирення — супутник чистоти.
Записав протоієрей Владислав Софійчук
